Почалося цькування Сирії

Почалося цькування Сирії. До речі, війна проти Іраку ще не закінчилася, і в той же час йде пропагандистська підготовка наступної війни. З Вашингтона вже неодноразово було чути обвинувачення на адресу Сирії й Ірану, а також лунали погрози на адресу обох країн. Але у Вашингтоні намітили як наступну ціль насамперед Сирію.

Минулої неділі президент США Джордж Буш знову погрожував: Дамаск повинен подумати перед тим, як надавати притулок членам іракського керівництва. Цього обвинувачення йому, зважаючи на все, видалося недостатньо. «Я думаю, ми можемо припустити, наприклад, наявність у Сирії зброї масового знищення», — додав він. Приклад з Іраком показує, що «ми серйозно ставимося до знищення зброї масового знищення». Міністр оборони Рамсфельд заявив, що найманці із Сирії воювали в Іраку проти військ США.

Американський головнокомандувач Томас Френкс стверджував те ж саме, мовляв, ці сирійські бойовики хотіли здійснювати «терористичні акти в ролі смертників» проти військових США. Ізраїль теж не втратив шансу, щоб не пред’явити, прикриваючись великим партнером, претензії своєму найстрашнішому ворогу: Дамаск повинен виставити з країни загони палестинських екстремістів, зажадав категорично міністр оборони Мофаз, і припинити підтримку ліванської міліції «Хезболлах».

Приклад з Іраком справді показує багато чого і набагато більше того, ніж те, що мав на увазі президент Буш. З таких же обвинувачень починалася підготовка війни проти Іраку. Їх постійного повторення виявилося досить для того, щоб врешті-решт 80 відсотків американців повірили, що Саддам Хусейн загрожує США ядерною зброєю, а «Аль-Каїда» підтримує чудові відносини з урядом Іраку. Пошуком доказів у Вашингтоні себе особливо не обтяжували. Слова деяких із найближчих союзників не були сприйняті серйозно, ООН і її Хартія були просто відкинуті вбік. Сирія тепер належить, згідно з теорією доміно, яка пропагується деякими політиками США, до тих держав регіону, які необхідно демократизувати, роззброїти й умиротворити. Незважаючи на те, що зараз Сирія говорить або робить, не виконує чи клянеться у вірності, там теж незабаром впадуть бомби, якщо це порахують правильним США.

Приклад з Іраком є уроком також для окремих політиків, журналістів і деяких громадян: пора кінчати з мораллю, давайте забудемо про наше неприйняття вчорашньої війни. Її результат дає переможцю права. Противники війни, на жаль, не допущені до розподілу її плодів. Міжнародне право більше не діє. Одне слово, давайте домовимося з наддержавою і пошлемо завтра наші війська в Дамаск, потім у Пхеньян, Ріяд і далі — у Тріполі й Тегеран.

Але наддержава — або пануючі в політиці, економіці й серед військових групи зі спільними інтересами — велика і могутня лише в тому ступені, в якому незначними і слабкими сприймають себе її критики. Проте на нову війну проти Сирії або Ірану не погодяться і провідні сили в США, тобто головні політики, стратеги з Пентагону, керівники великих підприємств, а також представники спецслужб.

В європейської спільноти справді немає ніяких шансів, якщо вона їх собі не створює. Нової військової кампанії, зважаючи на все, боїться навіть вірний США британський уряд: його міністр закордонних справ не втомлюється повторювати, що із Сирією війни не буде. Франція, Німеччина і Великобританія — це була б ще не вся Європейська спільнота. Але великі країни можуть привернути на свій бік малих членів спільноти і кандидатів на вступ до неї. Не з допомогою репресивних заходів, а шляхом переконання.

І якщо ООН не здасться сама, на це не піде жодна країна з її членів. Війна в Іраку зруйнувала міжнародне право, знищила систему, яка хоч якось функціонувала. Але відповідальність за це лежить не на ООН, а на адміністрації США. Всі скарги на безпомічність ООН, власну слабкість, а також опортуністичні зміни власної позиції надають заднім числом не тільки легітимність війні в Іраку. Така реальна політика сприяє також підготовці чергової війни — проти Сирії — і йде врозріз зі своїми національними інтересами: може виявитися, що якійсь країні в цьому світі самій буде потрібна ООН і допомога міжнародної спільноти.