У пошуках міді —«зимові канікули»

Цього року геологи планують завершити пошук міді у рівенській землі, після чого розпочнуться оціночні роботи, які триватимуть до 2006 року. Ці терміни були затверджені спеціальною державною програмою, яка передбачала також виділення у минулому році 4,7 мільйона гривень на пошуки міді.

Насправді ж надійшло лише 2,9 мільйона, що складає 62% від запланованого. Ніякого дофінансування ніхто не чекає, а тим часом геологічні роботи зупинились до того часу, поки не буде відкрито цьогорічне фінансування. Це може бути як у лютому, так і в квітні, хоча, за правилами, роботи мають тривати упродовж року безперервно.

Як повідомив головний геолог Рівенської геологічної експедиції Володимир Матеюк, у такому режимі, коли геологи змушені зупиняти процес до того часу, поки розподілять бюджет, експедиція працює останні десять років. Тож невідомо, чи вкладуться наші геологи у рамки державної програми, якщо вона не виконує своїх фінансових зобов’язань. Пошукові роботи на території Володимирецького та Костопільського районів розпочались у 2000 році, тоді було умовно виділено п’ять дільниць, найперспективнішою з них поки що вважається Рафалівська.

За світлом — до Чайки!

У п’ятницю ввечері близько 60 мешканців «малосімейки» заводу тракторних агрегатів, що на вулиці Павлюченка, 16, прийшли до Рівенського міськвиконкому. Рішуче налаштовані громадяни хотіли одного — домогтися від влади негайної подачі електроенергії до своїх осель.

У п’ятницю ввечері близько 60 мешканців «малосімейки» заводу тракторних агрегатів, що на вулиці Павлюченка, 16, прийшли до Рівенського міськвиконкому. Рішуче налаштовані громадяни хотіли одного — домогтися від влади негайної подачі електроенергії до своїх осель. На запитання стривожених чергових, чому, мовляв, цю проблему не можна було вирішити у робочий час, люди відповідали, що саме цим і займалися починаючи з вівторка, відколи зникло світло. Але гуртожиток так і залишився знеструмленим — і в оселях темно, і їсти не приготувати, оскільки плити електричні.

Першими похитнути настійливість мешканців «малосімейки» спробували прибулі до міськвиконкому начальник міліції Рівного Василь Басовець і начальник відділення охорони громадського порядку міста Олександр Космацький. Проте всі їхні доводи, що таким чином і у такий час проблему не вирішити, на «знеструмлених» громадян не вплинули. Тракторники вважали, якщо влада насправді захоче їм допомогти, то їй це під силу. І наводили тому доказ. Кілька місяців тому, коли «малосімейка» в черговий раз залишилася без світла, вони звернулися до свого обранця у депутати Рівнеради Володимира Самолюка, також у вечірній час. І він добився, що того ж вечора у гуртожитку знову була електроенергія.

Вирішувати й цього разу проблему своїх виборців колишньому начальнику міськвідділу міліції Рівного не довелося. Натомість до знервованих тракторників приїхали секретар міськради Андрій Грещук та Віктор Чайка. Міський голова Рівного за лічені хвилини вгамував розбурханий натовп та був лаконічним. Він сказав, що дуже добре розуміє проблему мешканців гуртожитку і зробить усе можливе, щоб її якнайшвидше вирішити. Насамперед спробує домовитися з керівництвом Обленерго про підключення гуртожитку до електропостачання, а з понеділка організує зустріч всіх причетних сторін. Щоб разом з ним та представниками від мешканців гуртожитку і енергетиками за стіл переговорів також сіли прокурор міста Віталій Войтюк і керівник тракторного заводу Микола Оверчук. Тоді й з’ясується, куди діваються гроші, які мешканці гуртожитку начебто справно сплачують за світло у заводську касу, а також буде вирішено, як їх якнайшвидше переказати на індивідуальний розрахунок з Обленерго.

Прокуратура перевірила «Комуненергію» і «Облводоканал»

У зв’язку з неодноразовими зверненнями громадян прокуратура області з залученням інших контролюючих органів перевірила проведення КТП «Комуненергія» та ДКП «Рівнеоблводоканал» розрахунків з населенням за спожиті воду і тепло. За результатами перевірки перший заступник прокурора області Микола Лісовий провів нараду.

За словами заступника начальника інспекції з контролю за цінами в Рівенській області Лариси Чайки, грубих порушень у роботі підприємств, відповідальних за постачання тепла і води в наші оселі, виявлено не було. Але були виявлені факти, коли послуги надавались не в повному обсязі, в той час як плата за них стягувалась без змін у розцінках. Одним із прикладів такої невідповідності у розрахунках з населенням п.Лісовий назвав відключення води чи подачу її зі зниженим тиском у нічний час. Однак йому заперечив заступник начальника «Рівнеоблводоканалу» Віктор Лотюк: — Зайвих грошей ми за свою роботу не берем. Адже у правилах роботи підприємства зазначено, якщо перерва у подачі води не перевищує 6 годин, перерахунки не робляться. Окрім цього, споживачі і в період, коли вода подається, встигають витратити її добову норму. Перерахунки за відсутність в оселях рівнян тепла, як пояснила заступник начальника КТП «Комуненергія» Тетяна Маціщук, проводяться при умові невчасного початку опалювального сезону, дострокового його завершення та відхиленнях температурного режиму (якщо температура нижча за 18 градусів). Якщо зміни у розцінках у перших двох випадках можна простежити в жовтні та квітні, то з температурою складніше. Для того, щоб зафіксувати її відмінність від норм, п.Тетяна порадила звертатись безпосередньо до працівників «Комуненергії». Щоправда, у деяких будинках, наприклад на вул.Київській, 44, Ювілейній, 5 і 9 взагалі неможливо «підняти» температуру. І вина у цьому не «Комуненергії», а будівельників, які їх зводили. А ось з приводу гарячої води, то, стверджує п.Маціщук, підприємство, по-перше, бере оплату за її подачу з розрахунку 2,6 куб.м на 1 людину замість 3,2, оскільки вона подається лише 6 годин на добу, по-друге, якщо вода не досить гаряча — з власної ініціативи проводить зменшення оплати за її подачу. — За грудень ми зменшили нарахування населенню за гарячу воду на 110 тис. грн., іншим споживачам — на 50 тис.— розповіла п.Маціщук. — І якщо не бачити в нас ворога, то можна ліквідувати будь-яку проблему з подачею води чи тепла. Окрім цього, раджу нашим користувачам уважно читати квитанцію про оплату, де міститься вся інформація про перерахунки, а якщо вона не надійшла, телефонувати за номером 050.

Скільки заробляють українські міністри?

Днями українські міністри опублікували дані про доходи, отримані ними за минулий рік. Найбільш забезпеченим виявився міністр економіки і з питань європейської інтеграції Валерій Хорошковський. В минулому році своєю професійною діяльністю він зміг заробити 90 851,69 гривні. Найменший задекларований дохід — у міністра палива та енергетики Сергія Єрмилова

Днями українські міністри опублікували дані про доходи, отримані ними за минулий рік. Найбільш забезпеченим виявився міністр економіки і з питань європейської інтеграції Валерій Хорошковський. В минулому році своєю професійною діяльністю він зміг заробити 90 851,69 гривні. Найменший задекларований дохід — у міністра палива та енергетики Сергія Єрмилова. Він, згідно з документом, отримав у 2002 році лише 8 878 гривень зарплатні. Однак загальний дохід членів сім’ї Єрмилова торік склав 104 715 гривень. Доходи інших міністрів такі: міністр промислової політики Анатолій Мялиця в 2002 році отримав 69 496 гривень, міністр внутрішніх справ Юрій Смірнов — 47 948,76 грн., міністр культури і мистецтв Юрій Богуцький — 40 947 грн., міністр закордонних справ Анатолій Зленко — 40 296,13 грн., міністр юстиції Олександр Лавринович — 30 347,85 грн., міністр охорони здоров’я Андрій Підаєв — 26 584 грн., міністр аграрної політики Сергій Рижук — 25 651 грн., міністр праці і соціальної політики Михайло Папієв — 21 649 грн. До речі

, місячна зарплатня Президента України становить 2500 гривень.

Діти палять хліви

Якщо день 25 січня для працівники пожежної охорони області був спокійним, бо викликів не було, то 26-го — напруженим. Перше повідомлення надійшло з Дубна о 15-й годині.

Якщо день 25 січня для працівники пожежної охорони області був спокійним, бо викликів не було, то 26-го — напруженим. Перше повідомлення надійшло з Дубна о 15-й годині. Там на вулиці Тихій загорівся хлів, вогонь щомиті міг перекинутись на інші споруди, розташовані поряд. Пожежники вогонь загасили. З’ясувалося, що хлів підпалили два Володимири, одному з хлопчаків 9 років, другому — 13, схоже, обидва бавились із сірниками.

А о 18-й годині 50 хвилин пожежники отримали повідомлення з села Берестівка Володимирецького району. Там також горів хлів. Вогонь швидко загасили, та він добряче пошкодив «Москвич-412», припаркований у палаючій будівлі. За попередньою версією, причиною пожежі стало необережне поводження з вогнем 59-річного Віталія, власника авто.

Ще за годину пожежники вже гасили вогонь у Дубровиці. Там палав дерев’яний будинок. Його 71-річна власниця пані Олександра, на жаль, загинула. За однією з версій, речі загорілись після замикання електрокаміну, яким старенька обігрівала свою домівку.

Почуття міри

До характерних прикмет нашого часу належить, на жаль, розмитість межі між політичним хуліганством і політичним радикалізмом. Визначити, де саме вона проходить, справді не так-то просто, — та мало хто і намагався це зробити. Прецедент було, можна сказати, створено 26 грудня минулого року Голосіївським судом столиці, який, як уже повідомлялося, засудив членів УНА-УНСО, якi брали участь у масових акціях протесту 9 березня 2001 року в Києві, до відбування покарання строком від 2 до 5 років, у тому числі чотирьох — умовно.

Ще чотирьом встановлено випробувальний термін із забороною виїжджати за межі України — від одного до двох років. Судові засідання у даній справі проходили з жовтня минулого року і завершилися в драматичній обстановці — після оголошення вироку в залі зав’язалася колотнеча, а один із засуджених навіть намагався здійснити акт самоспалення. До останнього засідання суду в СІЗО перебували 14 членів УНА-УНСО, — як відомо, після подій 9 березня 2001 біля будівлі Адміністрації Президента України СБУ пору шила кримінальну справу відносно людей, звинувачених в організації та активній участі в заворушеннях, і арештувала 16 членів УНА-УНСО, у тому числі лідера організації А.Шкіля. (У результаті парламентських виборів 2002 року А.Шкiль отримав депутатський мандат, а заодно і недоторканність. Його було звільнено з-під варти, а справу виділено в окреме виробництво і передано до Генеральної прокуратури.)

УНСОвцi звинувачені за статтею 71 старого Кримінального кодексу: «організація масових заворушень». Це дало підстави деяким політичним силам, зокрема Блоку Юлії Тимошенко, до парламентської фракції якої входить А.Шкіль, висловити невдоволення вироком. (Адвокати засуджених у свою чергу подали на рішення Голосіївського суду Києва апеляційну скаргу.) Днями лідер БЮТ, спілкуючись із журналістами, підтвердила раніше заявлений намір опозиції провести 9 березня 2003 року акції протесту «Повстань, Україно!» по всій країні. При цьому Юлія Тимошенко аж ніяк не обіцяла зробити все можливе для запобігання повторенню «чорного четверга» — очевидно, вітчизняні політики ще не скоро відучаться використовувати схильність певної частини молоді до екстремізму. Як, утім, і плутати радикальні політичні вимоги і «радикальну» поведiнку. Лiками від такої плутанини, очевидно, може бути тільки формування реальної багатопартійності й правового імунітету суспільства до вияву політичного «екстриму» (який в Україні чомусь прийнято вважати у льтраправим). «День» представляє декілька поглядiв на проблему політичного радикалізму і «правизни».

Вирок для УНСО: не пощастило

Для політичної сили ув’язнення її лідерів чи активістів може бути, залежно від обставин, або стартом, або фінішем. Винесення судового вироку учасникам подій 9 березня 2001 року в Києві поставило таке питання стосовно УНА— УНСО. Найближчим часом групу відносно молодих громадян або зроблять невинними страждальцями, або просто забудуть, залишивши відбувати недовгі терміни позбавлення волі. Сам судовий процес над правопорушниками з названої вище організації мав відбутися рано чи пізно, з цього приводу чи з іншого. Інакше судили б вони, або ті, хто їх свого часу створив.

ЗА ПОКЛИКОМ ЧАСУ

Застукане зненацька горбачовською перебудовою українське суспільство було неготове до політичного структурування. Саме це дало можливість незначній купці спритних громадян позаймати на початку 90-х практично всі політичні ніші, перекривши шлях до великої політики переважній більшості українців. Згідно з політичною схемою, що гарячково відбудовувалася у 1991-му, в країні мали бути крайні праві екстремісти. Залишилось лише оперативно заповнити цю порожнечу. Сценарій звичайного політикуму, де провідні позиції швидко опановувалися вчорашнім комсомольським активом, тут не підходив. Серед нових політиків було чимало таких, хто мав досвід комсомольських оперзагонів. Однак далі декоративних «служб охорони» чи опереточного «козацтва» ці діячі не пішли. На крайньому правому фланзі не було перспективи негайного приходу хоч до якоїсь влади, а пнутись «на барикади» просто так охочих не було. Вожді «студентської революції» розбіглись по комерційних структурах, назавжди охоловши до вуличних акцій, на які з того часу безплат но ніхто не ходить. З цієї причини крайній правий фланг кілька місяців залишався вільним. На початку 1991-го у вожді вітчизняних націонал-екстремістів планувався ніби Степан Хмара, який перед тим став героєм так досі й не розкритої публічно провокації у підземному переході й відсидів кілька місяців у слідчому ізоляторі Лук’янівки. Хмара навіть з’їздив у березні 91-го до Севастополя на чолі різношерстої групи студентів і просто молодих людей, що повелися на безплатну екскурсію до холодного на той час моря. Ту поїздку було розрекламовано як політичну акцію. Невдовзі стало зрозуміло, що вождя екстремістів із колишнього зубного техніка не вийде. Після з’їзду Української республіканської партії у червні 1991-го Хмара став нікому не потрібним. Кілька десятків кинутих напризволяще націонал-радикалів очолив киянин Дмитро Корчинський. Талановитий організатор Корчинський, на відміну від свого нечисленного «війська», мав достатню освіту. Практично за копійки він зумів зібрати навколо себе групу молоді, яка в разі потреби шикувалася в колону і виконувала такі-сякі стройові команди. Більшого на той час і не було потрібно. Знімальні групи московського телебачення стояли в черзі, щоб відзняти страшні колони «українських націоналістів» зі смолоскипами і показати їх у випусках новин з потрібними коментарями. З кого складалося це імпровізоване «військо»? Їздити у вказаному Корчинським напрямку могли собі дозволити або студенти-прогульники, або їхні однолітки, схильні до авантюр. Були і такі, що скуштували перед тим тюремного хліба за незначні злочини. Купка молоді під звучною назвою Українська Народна Самооборона (УНСО) становила того року дивний контраст із багатотисячним потоком співгромадян, що кинулись гендлювати до сусідніх країн через щойно відкриті кордони.

ВИПРОБУВАННЯ БОЄМ

Попри обіцянки «вождів», полум’я війни, в якому бійці новоствореної УНСО могли здобути славу і владу, в Україні не розгорілося. Аби хоч якось підтримати «бойовий дух», кілька груп активістів організації були відправлені до Молдови, де палала війна за придністровські області. Добровольців з України російські солдати зустріли досить байдуже. Та була, видно, якась домовленість «нагорі», оскільки прибулих «бійців» не заарештували, не відправили додому, а дозволили трохи посидіти в шанцях і пофотографуватися зі зброєю в руках. Після цього УНСОвці стали вважати себе справжніми фронтовиками, розповідаючи кореспондентам небилиці про війну, на якій невідомо що робили. Такою ж напівкумедною була спроба УНСО «повоювати» згодом в Абхазії чомусь на боці сепаратистів. Участь організації у чеченській війні обмежилась позуванням кількох сміливців з автоматом у руках на фоні зруйнованого Грозного. Невдовзі повідомлення про участь українців у війні на боці чеченців зникли. Не тому, що їх там не стало, а тому, що ці повідомленн я стали непотрібними.

ОЛІТИЧНА КАР’ЄРА

Та це сталося пізніше. А в період до 1994 року УНСО, яка виступала також під партійною вивіскою УНА (Українська національна асамблея), мала широкий вихід на ЗМІ. Вуса Дмитра Корчинського були тоді невід’ємною частиною випусків новин. Причина такої прихильності до «екстремістів» прочитувалася досить легко: в умовах економічного колапсу та гіперінфляції незадоволення владою слід було максимально розпорошити. Саме тоді кількість «опозиційних сил» як на лівому, так і на правому фланзі почала стрімко збільшуватись. Не втрачала часу і УНА-УНСО. Прогнозовані соціологами п’ять-десять відсотків виборців вітчизняним націонал-екстремістам не загрожували, оскільки їх не сприймали на сході країни. Та й час виборів за «змішаною» системою ще не настав. Кілька депутатів, обраних до парламенту в західних областях на виборах 1994 року, стали «зірковим часом» УНА-УНСО. З того часу протекціонізм стосовно ультраправих почав поступово згасати. Все важче було виводити на вулиці вдягнених в уніформу молодиків. Групи, які грізно імен увалися «бойовими загонами УНСО», занадто програвали реальним «бригадам» та «службам охорони» приватних фірм. Саме туди йшли юнаки, які не бачили своєї перспективи у цивільному житті. А самі лише патріотичні заклики, обіцянки влади та копійчані добові не могли втримати в УНСО нікого, окрім самих її «вождів». Прогнозована поразка на виборах 1998 року довершила справу. Залишив організацію її провідник — Дмитро Корчинський уже не бачив перспектив у ходінні зі смолоскипами, носінні уніформи та вигукуванні «страшних» закликів, які нікого вже не лякали.

ОСТАННІЙ «ПІДРЯД»

Так би і сконала УНА-УНСО на політичному звалищі минулого століття, якби не… соціалісти. Саме непримиренні донедавна ідеологічні вороги запропонували наприкінці 2000 року остаточно маргіналізованим «екстремістам» досить вигідний ангажемент. Людям, які ходили навколо наметів акції «Україна без Кучми», потрібно було якось називатися. УНСО віддала їм своє ім’я, вийшовши таким чином зі «штабу» в цокольній кімнаті поблизу Олімпійського стадіону на останній бій із «злочинним режимом». На імідж провідника вуличних акцій соціаліста Юрія Луценка альянс із «націоналістами» вже не міг вплинути. Впродовж довгих зимових місяців російськомовні юнаки з нарукавниками «УНА-УНСО» невесело зігрівались на Хрещатику чаєм та «стріляли» цигарки у перехожих, відпрацьовуючи «чергування». Подальші події всім добре відомі. 9 березня 2001-го в центрі столиці відбулася бійка, з перших лав якої передбачливо повтікали «вожді» натовпу. «Крайніми» виявились активісти УНСО, які за багаторічною звичкою позували перед телекамерами, вимахуючи кулаками, ламаючи огорожі й кидаючи в бік «ворогів» каміння. Робили це так, як багато років тому, не знаючи, що цього разу їх за це посадять.

ЗА ЩО?

Сама причина виникнення так званих екстремістських організацій на початку дев’яностих була викликана безкарністю. Ініціатори зіткнень та бійок на демонстраціях, біля церков і в пікетах добре знали, що їм за це нічого не буде. Свого часу згаданий вище Юрій Луценко одержав «тілесні ушкодження» під час погрому націоналістами зібрання соціалістів. Нікого тоді не притягнули до відповідальності, а сам «постраждалий» ледь не обнімається сьогодні зi своїми кривдниками. Бо правила гри сьогодні такі, а раніше були інші. Саме такі сумнівні «правила гри» поставили свого часу на чолі нормальних ніби організацій спритників, які поспішали до бійки, поки за це не карали. Споконвіку вуличні заворушення притягували сумнівних осіб, що прагнули безкарно познущатися над слабшими. Автору не під силу сьогодні дослідити, хто саме започаткував практику, коли хуліганам під політичними гаслами прощалися побиття і знущання над ні в чому не винними людьми. Достеменно знаю лише, що дехто із тих, хто бив, і тих, хто цього «не помічав», сьо годні працюють у сусідніх кабінетах, охороняючи наш спокій. Нові соціально-політичні умови, що склалися на рубежі тисячоліть, вимагали перегляду негласної практики 90-х, коли правоохоронці затримували, а суди засуджували хуліганів, а «політичних» за подібні ж дії до відповідальності не притягували. Побитій голові, зіпсованому одягу і розтоптаній людській гідності все одно, під якими гаслами над ними познущались. Хтось повинен був першим зупинити бандитів, які замість «твою мать» вигукують політичні гасла і цим звільняються від кримінальної відповідальності. Сталося так, що першим це зробив суддя, який оголосив вирок учасникам вуличних бійок 9 березня 2001 року. Засудженим прикро, що саме вони стали першими, кого покарали. Та знаючи особисто багатьох із них, утримаюсь від співчуття. А тих «політиків», які нині «стають на захист засуджених», можу зрозуміти. Як їм не волати, як не закликати до гуманності, коли доведеться дивитись в очі, а можливо, і розплачуватися з тими, кого штовхнули на порушення закону, заховавшись за депутатською недоторканністю. Натовпи нероб, які періодично зображають «повсталі народні маси», після оголошення судового вироку УНСОвцям уже не так охоче виходитимуть на вулиці на оплачувані заклики. Бо вже є приклад. І немає гарантії, що «вожді» в черговий раз не втечуть з перших рядів, махаючи депутатськими мандатами, залишивши приведених ними наодинці із законом. Урок засудження групи УНСОвців має бути очевидним для всіх. Принаймні надія на це з’явилася.

Депутати хочуть підвищити мито на імпорт іграшок з людським обличчям

Верховна Рада України у вівторок розглянула два проекти змін до закону про митний тариф України, які стосуються підвищення ставок ввізного мита на іграшкову продукцію.

Верховна Рада України у вівторок розглянула два проекти змін до закону про митний тариф України, які стосуються підвищення ставок ввізного мита на іграшкову продукцію. Законопроект, внесений народним депутатом Олегом Зарубінським (фракція НДП), передбачає заміну діючого специфічного мита на імпорт в Україну пластмасових іграшок, які зображають людей, адвалорним митом з пільговою ставкою 10% і повною 20%. Верховна Рада також розглянула законопроект про внесення змін у закон про митний тариф, внесений народним депутатом Миколою Катеринчуком («Наша Україна»). Він також передбачає заміну специфічного мита адвалорним, пільгова ставка якого на кожний з видів товарів становить 10%, повна — 20%. Цим митом пропонується обкласти імпорт в Україну ляльок з пластмаси, які зображають людей, м’яких іграшок у вигляді тварин або інших істот, крім людей, іграшок з пластмаси у вигляді тварин або інших істот, крім людей. Згідно з чинним законом, пільгова ставка на ввезення такої продукції становить 1,5 євро за штуку, повна — 3 євро за штуку.

Перекрити залізницю

Далеко не усім керівникам Рівенщини вдається домовлятись про поступки від компанії «Рівнеенерго» — незважаючи на чини та впливовість, енергопостачальники зі своїми боржниками вчиняють жорстко, але за законом. Як зауважив перший заступник обласного прокурора п.Лісовий, згідно з постановою Кабміну тільки об’єкти водопостачання є винятком, всі інші боржники можуть бути позбавлені струму.

Далеко не усім керівникам Рівенщини вдається домовлятись про поступки від компанії «Рівнеенерго» — незважаючи на чини та впливовість, енергопостачальники зі своїми боржниками вчиняють жорстко, але за законом. Як зауважив перший заступник обласного прокурора п.Лісовий, згідно з постановою Кабміну тільки об’єкти водопостачання є винятком, всі інші боржники можуть бути позбавлені струму.

Минулого тижня такі засоби впливу були застосовані до керівників Дубенщини — деякий час без струму залишались і районна адміністрація, і міліція. Погрози лунають і на адресу Мирогощанського аграрного коледжу. Його директор п.Маніковський каже, що є можливість взаємозаліком погасити існуючу перед «Рівнеенерго» заборгованість у сумі 69 тисяч гривень, але керівник енергопостачальної компанії п.Разумов — у відпустці, а його заступник «не хоче спілкуватись». Директор коледжу зауважує, що з того часу, як «Рівнеенерго» було приватизоване, тарифи на електроенергію зросли з 14 коп. до 27 коп. за кіловат, що лягло тягарем на і так обмежені видатки цього державного навчального закладу. Днями п.Маніковський отримав чергову телеграму, в якій повідомляється: 31 січня коледж, а з ним і студентське містечко, буде відключене від електропостачання. У відповідь директор коледжу емоційно заявив: «змушений буду в такому разі перекрити залізницю і дорогу на Київ». Але ж чи вплинуть такі протестні акції на власників «Рівнеенерго»,

та й, зрештою, чи вистачить п.Маніковському рішучості реалізувати свої наміри?

Київ услід за всією Україною виріс в очах інвесторів

Міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s змінило прогноз рейтингу Києва на «стабільний» з «негативного». S&P зазначає, що прогноз для Києва підвищений услід за прогнозом для України.

Міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s змінило прогноз рейтингу Києва на «стабільний» з «негативного». S&P зазначає, що прогноз для Києва підвищений услід за прогнозом для України. «Рівень рейтингів підтримується рівнем добробуту міста вище середнього по країні, роллю Києва як двигуна економічного зростання для України і хорошими фінансовими показниками (поточним балансом, що перевищує 20% поточних прибутків, і невеликими профіцитами після капітальних витрат)», — пояснюють експерти S&P свою позицію. Агентство також зазначає, що борг Києва невеликий і залишиться «на керованому рівні, становлячи нижче 30% поточних прибутків після запланованого на липень цього року розміщення єврооблігацій на $105 млн.». Разом з тим S&P вважає, що «рівень рейтингів Києва продовжує обмежуватися низькою гнучкістю прибутків і витрат міста, високими потребами у розвитку інфраструктури, низькою ліквідністю і системами управління, що повільно удосконалюються».

Молоко та ковбаса подорожчають?

Якби раптом перекрили ввезення у нашу країну м’яса та продуктів його переробки, на прилавках магазинів зовсім не стало б ковбаси, адже значна частина її виробляється не з тутешніх бичків, а з імпортованої сировини. Ніхто точно не знає, скільки її насправді завозиться, знають лише, що дуже багато.

Тонни невідомо з чого зробленого польського фаршу безнадійно завалили сільського дядька, який усе ще тримає худобу на забій і не знає, куди з нею подітись, бо навряд чи вигідно її годувати, щоб продати м’ясо по 1 гривні 96 копійок чи по 3 гривні, — такі ціни пропонували минулого року при тому, що кілограм ковбаси коштував 12-14 гривень. Сьогодні на сільгосппідприємствах критичний спад. За минулий рік умовно вся Черкаська область позбавилась поголів’я худоби, зважаючи на зменшення приросту, цього року та у наступні криза у тваринництві поглиблюватиметься. Приватні сільгосппідприємства та фермерські господарства області за минулий рік наростили виробництво рослинної та тваринницької продукції на 12 мільйонів гривень, однак фінансове становище господарств стало удвічі гіршим, ніж було до цього. Причина — зниження закупівельних цін на зерно, молоко та худобу в живій вазі. Ось Кабмін і видав у грудні минулого року постанову, яку як рятівний круг мають кинути селянинові. «Якщо ми до березня не виконаємо цю постанову, то так закопаємо наше тваринництво, що ніколи його не відкопаємо», — констатує заступник голови облдержадміністрації Олександр Чуприна. Суть документа — в організації комісій у кожному районі, які раз на один-три місяці визначатимуть рівень мінімальної закупівельної ціни на молоко та м’ясо. Але, на думку п.Чуприни, якщо не буде порядк у на кордоні, усі ці заходи нічого не дадуть, він також переконаний, що роздрібна ціна не зміниться, якщо зросте закупівельна. Хоча навряд чи хтось повірить у те, що переробники підуть на свідоме зменшення своїх прибутків. А найближчим часом усі ковбасні цехи, а їх в області 110, чекає шквал перевірок з питань дотримання технології, наявності ліцензії тощо. Олександр Чуприна також каже, що хоче знати, куди дівається різниця між закупівельною ціною та вартістю кінцевого продукту. Поки що невідомо, чи встановлять перевірки це місце, мабуть, вона осідає у кишенях переробників і тих, хто перепродує скуплене за безцінь м’ясо.