Хто платить гроші, той і замовляє… інформацію

Типовий портрет українця, що став розхожим як у рідних пенатах, так і за кордоном, — занурений у свої проблеми щодо шматка сала на завтрашній день і свою хату скраю, байдужий, інертний, який не вірить на слово, який довіряє тільки власним очам і власній суб’єктивній думці. Чи потрібні газети народу, який складається з таких громадян? Газети несуть інформацію, необхідну для активного самовизначення в суспільстві, вироблення ставлення громадян до влади та її політики. Українська асоціація видавців періодичної преси стверджує (і може довести це фактами), що громадяни України активно читають газети, уміють відрізнити політично заангажовану інформацію від об’єктивної й мають потребу в новинах і корисній інформації. І поки така потреба існує, у незалежної преси в Україні — найоптимістичніші перспективи, а об’єктивні й професійні журналісти ніколи не залишаться без роботи.

Поки олігархи і політики в Києві ділили і перекуповували центральні газети і телеканали, а центральна влада то послабляла, то посилювала свої функції цензора і контролера, в українських регіонах виникли сотні місцевих незалежних газет. Їхніми видавцями стали колишні журналісти державних видань або спеціалісти, які не мають журналістської підготовки, які побачили свою життєву місію в забезпеченні громадян свого міста й області об’єктивною інформацією. В їхньому виборі був значний ризик. Чи стануть платити читачі за інформацію? Без достатньої споживчої бази газетний проект приречений бути на утриманні того, хто буде друкувати те, що вигідно йому, а не читачам. На черговому з’їзді Національної спілки журналістів, що збереглася з часів Радянського Союзу, який відбувся в минулому році, було заявлено: «Сімдесят відсотків громадян України не читають газет!». Організоване Українською асоціацією періодичної преси в тому ж році дослідження читацької аудиторії газет України дало сенсаційний результат: 88 відсотків громадян України читають газети один і більше разів на тиждень і не збираються відмовлятися від читання преси й у майбутньому. Факти були отримані компанією Тейлор Нельсон Софрес Україна, яка проводила дослідження на замовлення Асоціації видавців шляхом опитування громадян віком від 18 років і більше у всіх регіонах України. То читають газети в Україні чи не читають, і якщо читають, то які?

Українській пресі пощастило з читачем

«Українські читачі — розумні, цивілізовані й вимогливі», — до такого висновку дійшла одна з директорів Всесвітньої газетної асоціації Тетяна Репкова, ознайомившись із результатами дослідження читацької аудиторії газет України, отриманими Асоціацією видавців. Виявляється, що інформаційні потреби громадян України повністю збігаються із запитами читачів у країнах з розвинутою демократією. Мотивами для купівлі газет опитувані українські читачі називали бажання дізнатися новини, одержати корисну і розважальну інформацію. Саме на цих «трьох китах» читацького інтересу — новинах, корисних і розважальних матеріалах — тримається газетна індустрія в усьому цивілізованому світі.

Читацькі оцінки, висловлені під час дослідження аудиторії читачів газет України, відбивають достатньо високий освітній рівень і активну потребу в інформації для формування думки з усіх питань життя як у своєму місті або області, так і в країні. Криза затребуваності політичної інформації, яка у рейтингу читацьких переваг займає нижні позиції, пов’язана із загальною кризою довіри громадян до органів влади. Те ж дослідження показало, що рівень довіри громадян до засобів масової інформації втричі більший, ніж рівень довіри до Верховної Ради і вдвічі більший рівня довіри до місцевої влади й уряду. У той же час читачі хочуть знати про всі рішення місцевої й центральної влади, що торкаються їхніх інтересів, одержати консультації фахівців з цього приводу. Таким чином, український читач не аполітичний і не інертний. Скоріше, влада закрита для суспільства.

Серед засобів масової інформації, які громадяни визначили найголовнішими для себе за значенням джерелами одержання новин, дослідження назвало національні телеканали і місцеві газети й журнали. Місцевій пресі довіряють, місцеву пресу оцінюють як свою. Міська, обласна газета стала, як доводить дослідження, частиною життя громадянина, невід’ємною частиною життя місцевого суспільства. Один номер газети читає в Україні в середньому 2,7 читача, що цілком відповідає даним, отриманим після опитувань європейських читачів. Читають газети переважно вдома, у суботу. Це вказує на те, що читання газети стало справою сімейною, що газетна культура зберігається в сім’ї й передається молодшому поколінню. Читачі охоче купують газети, в яких є розділи для дітей і підлітків.

Опитування читачів у фокус-групах змогли створити образ ідеальної газети. По-перше, газета повинна бути повністю об’єктивною, давати декілька різних точок зору на проблему. По-друге, для читачів дуже важлива думка експерта, який досконально володіє темою, і менш важлива приватна думка журналіста, який занадто часто виявляється дилетантом у проблемі. По-третє, читачі віддають перевагу простій, ясній структурі газети, привабливим та інформативним ілюстраціям, гарному дизайну з використанням кольору. По-четверте, масова газета повинна бути доступною за ціною.

Директор з маркетингу й досліджень Всесвітньої газетної асоціації Тетяна Репкова впевнена, що газети в Україні, які виконали ці читацькі вимоги, здатні завоювати потужні позиції на ринку і привернути симпатії читачів на довгі роки. Сто газет, що видаються членами Української асоціації видавців періодичної преси, сприйняли результати дослідження читацької аудиторії як план своїх дій і прагнуть йому слідувати. Багато з них мають високий рейтинг читацької довіри. Саме цей рейтинг дає реальну незалежність — як фінансову, так і у визначенні політики видання. Ті видавці, які орієнтовані на задоволення запитів читачів і розглядають надходження від продажу газети і від реклами як головне джерело прибутків, здатні досягти реальної незалежності. Було б наївно стверджувати, що це просто — насамперед, через низьку купівельну спроможність населення. Але досвід членів Асоціації видавців переконує: газети не тільки виживають, але й розвиваються, видання реально самоокупні, а деякі досить прибуткові. Ставлення українського читача до читання газет переконує в тому, що в незалежної газетної галузі в Україні — чудові перспективи.

Якщо від газети відвертається читач, вона вмирає

Читацькій думці можна довіряти, як думці кращих експертів. Але як часто велика кількість газетних редакцій, готуючи свої матеріали, нехтує цією думкою.

Скільки журналістів переконані, що «читач дурний, аполітичний і його треба вчити». Проте життя доводить інше. Варто газеті почати зловживати читацькою довірою, віддаючи перевагу одній думці на шкоду іншим точкам зору, незручним редакції або засновнику газети, як читачі відвертаються від неї. Втрата читацької довіри, підрив репутації газети — це є найтяжчим ударом для редакції, а зовсім не вихід багатого спонсора. Декілька столичних газетних проектів стали жертвами виборчих кампаній своїх засновників-політиків і виходять зараз мінімальним тиражем. Їх купують не для того, щоб одержати об’єктивну інформацію, а щоб дізнатися думку конкретного олігарха.

Газети, створені як інструмент політичного впливу, ходять «по руках», перекуповуються новими хазяїнами. Деяким з них пощастило знайти видавця, який здатний перетворити газету з рупора однієї точки зору на повноцінний видавничий проект. Тенденція є такою, що такі видавці найчастіше приходять у столицю з регіонів, маючи за спиною досвід успішних і популярних у читачів газет. Українська асоціація видавців періодичної преси у своєму статуті затвердила положення про те, що її членами можуть бути тільки ті видавці, які розглядають свою справу як виробництво продукту для потреб читача. Ті, хто служить іншим цілям — обслуговуванню влади, політиків, олігархів — не можуть бути прийняті в Асоціацію. Ставитися до читача, як до рівного партнера в інформаційному процесі — це і є, на переконання незалежних видавців, справжня свобода слова. Сьогодні Асоціація видавців бореться за те, щоб це стало стандартом для всієї газетної галузі.

За державну газету читач платить двічі

Українські читачі справді двічі платять за багато газет — ті, що продовжують перебувати у власності центральної або місцевої влади. Найбільші державні й комунальні газети мають величезні дотації, щорічно виплачувані з бюджету, а також безліч пільг від держави. Наприклад, журналіст, який працює в державній газеті, одержує високу пенсію як державний чиновник. Його колега, який працює в незалежній газеті, одержує звичайну пенсію, хоча найчастіше він професійніший, більше працює, більше ризикує в зборі інформації, неугодної владі або іншим впливовим структурам. Таким чином, держава відкрито продемонструвала, що вона заохочує в місії журналіста — не служіння читачам, а обслуговування чиновників. У День журналіста з трибун традиційно звучать слова про «четверту владу» і про те, що «журналістика не професія, а стан душі». Стан душі державного журналіста вкладається в одну фразу в чиновницькому кабінеті: «Чого бажаєте?».

Сьогодні за журналістське «чого бажаєте?» держава платить часто великі гроші. Але з чиєї кишені? Зібравши податки, чиновники починають думати, що вільні розпоряджатися цими коштами на свій розсуд і у своїх інтересах, називаючи їх «інтересами держави». При цьому і чиновники, і народні обранці-депутати забувають, що податки — це гроші, зароблені працею простих платників податків. Є прецеденти, коли депутати обласних рад голосують проти виділення сотень тисяч гривень на утримання державних газет, але в більшості регіонів ради слухняно голосують за дотації газетам, навіть не роблячи спроб направити ці кошти на вирішення більш гострих потреб громадян.

Приходячи за місцевою газетою, до назви якої звик з радянських часів, читач платить за неї повторно. Вперше він оплатив її вартість зі своїх податків, вдруге — при купівлі. Така «подвійна бухгалтерія» дозволяє газетам утримувати копійчані ціни і боротися з незалежною пресою не змістом, а ціною. Державні газети мало залежать від рівня читацької довіри. Навіть якщо тираж таких газет падає до непристойних позначок, розмір дотацій з бюджету не зменшується.

Існування державних і комунальних газет є ганьбою для української демократії, що будується, і прямий обман читачів. У країнах з розвинутою демократією преса виконує функції контролера уряду, а в Україні досі необхідність громадського контролю викликає лють у чиновників. Видавці недержавних газет виступають за роздержавлення державної й комунальної преси. Вони пропонують у місцевих бюджетах майбутнього року знайти більш актуальне застосування коштам, запланованим для дотацій газетам. Пресу повинні утримувати читачі й рекламодавці.

Українська асоціація видавців періодичної преси з ініціативи своїх членів розробила проект Закону «Про роздержавлення друкованих ЗМІ в Україні». Закон уже переданий у Комітет з питань свободи слова й інформації Верховної Ради України. Багато журналістів, які працюють у державних і комунальних газетах і які приїжджали на круглий стіл Асоціації з обговорення Закону, підтримують роздержавлення. Їм набридло писати про те, що в районі, місті, області є тільки правильна думка — у голови адміністрації або мерії. Закону про роздержавлення потрібна потужна державна підтримка, тому що він розроблений в інтересах простих громадян і обмежує інтереси чиновників. Асоціація видавців просить читачів газет підтримати Закон своїм словом, тому що право на свободу слова — одне з головних прав, закріплених Конституцією України.

Навіщо видавцям своя Асоціація

Чому видавці незалежних газет об’єдналися, які цілі вони ставлять? Тому що читачам важко об’єднатися для захисту свого права на свободу слова. Тому що треба вживати заходів проти спроб цензури. Тому що в Україні не вистачає законів, які створять механізми дії демократичної української Конституції. Тому що необхідно розробити і затвердити стандарти преси — об’єктивність, публікація різноманітних точок зору, врахування інтересів читача. Тому що потрібно захищати інтереси видавців незалежних газет. Чим сильнішими стають незалежні видання, тим більше спроб їх взяти під контроль. Майже щодня Асоціація видавців одержує інформацію про різноманітні НП і намагається надати видавцям допомогу і підтримку.

Українська асоціація видавців періодичної преси щиро поздоровляє видавців, журналістів, усіх професіоналів преси з Днем журналіста. Можливо, у недалекому майбутньому з’явиться День незалежної преси.

Вище голову, читачі! Це і Ваше свято, тому що справжні журналісти, готуючи матеріал, завжди намагаються дивитися на події очима своїх читачів. Тим, хто працює для Вас, потрібна Ваша підтримка. І ця підтримка — найбільша сила в нашому суспільстві.