Американки мріють вийти заміж за вбивцю

Скотт Петерсон, обвинувачений в убивстві своєї вагітної дружини, атакований листами шанувальниць з пропозицією руки та серця. Американки відмовляються вірити в те, що він вбивця.

За словами одного зі службовців в’язниці в Модесто (штат Каліфорнія), шквал листів обрушився на них після того, як 18 квітня Скотт Петерсон був взятий під варту в зв’язку з обвинуваченнями у вбивстві своєї вагітної дружини. Зараз 30-річний продавець добрив щодня одержує величезну кількість листів від шанувальниць з усіх куточків країни. Американки благають Петерсона одружитися з ними.

За повідомленням журналу Star, листи доставляються в його одиночну камеру розміром 1,7 на 2,5 м. Вбивця був спеціально ізольований від інших ув’язнених, тому що його поява у в’язниці викликала шквал обурення у злочинців і могла призвести до серйозних інцидентів.

Дружина Скотта Петерсона, 27-річна вчителька Лесі Петерсон, зникла 24 грудня минулого року. Цього ранку Скотт вийшов на рибальській шхуні в одиночне плавання. А вона, перебуваючи на восьмому місяці вагітності, вирішила прогулятися із собакою вздовж узбережжя. Проте в середині дня сусід сімейної пари знайшов собаку, який бродив без хазяйки. Поліція оголосила її в розшук. Незабаром історія про зникнення вагітної дружини обросла усілякими версіями і була розтиражована пресою на всю країну. Ввесь цей час Скотт Петерсон брав активну участь у пошуку. Влада Каліфорнії навіть оголосила винагороду за будь-яку інформацію про зниклу — $500 тис. У середині квітня її спотворене тіло було знайдене на березі затоки в Сан-Франциско, а Скотту Петерсону зненацька пред’явили обвинувачення у вбивстві.

Зараз тюремні службовці непокояться, що сусіди можуть скоїти над Петерсоном самосуд. Тому кожні 30 хвилин охоронці перевіряють його особисто, а в кількох тюремних приміщеннях були спеціально встановлені камери спостереження. В обвинувачуваного є можливість відповісти на любовні послання у свій особистий час, проте поки жодна з його палких шанувальниць не була визнана гідною уваги. А на побачення до нього пускають тільки його рідних.

Хто платить гроші, той і замовляє… інформацію

Типовий портрет українця, що став розхожим як у рідних пенатах, так і за кордоном, — занурений у свої проблеми щодо шматка сала на завтрашній день і свою хату скраю, байдужий, інертний, який не вірить на слово, який довіряє тільки власним очам і власній суб’єктивній думці. Чи потрібні газети народу, який складається з таких громадян? Газети несуть інформацію, необхідну для активного самовизначення в суспільстві, вироблення ставлення громадян до влади та її політики. Українська асоціація видавців періодичної преси стверджує (і може довести це фактами), що громадяни України активно читають газети, уміють відрізнити політично заангажовану інформацію від об’єктивної й мають потребу в новинах і корисній інформації. І поки така потреба існує, у незалежної преси в Україні — найоптимістичніші перспективи, а об’єктивні й професійні журналісти ніколи не залишаться без роботи.

Поки олігархи і політики в Києві ділили і перекуповували центральні газети і телеканали, а центральна влада то послабляла, то посилювала свої функції цензора і контролера, в українських регіонах виникли сотні місцевих незалежних газет. Їхніми видавцями стали колишні журналісти державних видань або спеціалісти, які не мають журналістської підготовки, які побачили свою життєву місію в забезпеченні громадян свого міста й області об’єктивною інформацією. В їхньому виборі був значний ризик. Чи стануть платити читачі за інформацію? Без достатньої споживчої бази газетний проект приречений бути на утриманні того, хто буде друкувати те, що вигідно йому, а не читачам. На черговому з’їзді Національної спілки журналістів, що збереглася з часів Радянського Союзу, який відбувся в минулому році, було заявлено: «Сімдесят відсотків громадян України не читають газет!». Організоване Українською асоціацією періодичної преси в тому ж році дослідження читацької аудиторії газет України дало сенсаційний результат: 88 відсотків громадян України читають газети один і більше разів на тиждень і не збираються відмовлятися від читання преси й у майбутньому. Факти були отримані компанією Тейлор Нельсон Софрес Україна, яка проводила дослідження на замовлення Асоціації видавців шляхом опитування громадян віком від 18 років і більше у всіх регіонах України. То читають газети в Україні чи не читають, і якщо читають, то які?

Українській пресі пощастило з читачем

«Українські читачі — розумні, цивілізовані й вимогливі», — до такого висновку дійшла одна з директорів Всесвітньої газетної асоціації Тетяна Репкова, ознайомившись із результатами дослідження читацької аудиторії газет України, отриманими Асоціацією видавців. Виявляється, що інформаційні потреби громадян України повністю збігаються із запитами читачів у країнах з розвинутою демократією. Мотивами для купівлі газет опитувані українські читачі називали бажання дізнатися новини, одержати корисну і розважальну інформацію. Саме на цих «трьох китах» читацького інтересу — новинах, корисних і розважальних матеріалах — тримається газетна індустрія в усьому цивілізованому світі.

Читацькі оцінки, висловлені під час дослідження аудиторії читачів газет України, відбивають достатньо високий освітній рівень і активну потребу в інформації для формування думки з усіх питань життя як у своєму місті або області, так і в країні. Криза затребуваності політичної інформації, яка у рейтингу читацьких переваг займає нижні позиції, пов’язана із загальною кризою довіри громадян до органів влади. Те ж дослідження показало, що рівень довіри громадян до засобів масової інформації втричі більший, ніж рівень довіри до Верховної Ради і вдвічі більший рівня довіри до місцевої влади й уряду. У той же час читачі хочуть знати про всі рішення місцевої й центральної влади, що торкаються їхніх інтересів, одержати консультації фахівців з цього приводу. Таким чином, український читач не аполітичний і не інертний. Скоріше, влада закрита для суспільства.

Серед засобів масової інформації, які громадяни визначили найголовнішими для себе за значенням джерелами одержання новин, дослідження назвало національні телеканали і місцеві газети й журнали. Місцевій пресі довіряють, місцеву пресу оцінюють як свою. Міська, обласна газета стала, як доводить дослідження, частиною життя громадянина, невід’ємною частиною життя місцевого суспільства. Один номер газети читає в Україні в середньому 2,7 читача, що цілком відповідає даним, отриманим після опитувань європейських читачів. Читають газети переважно вдома, у суботу. Це вказує на те, що читання газети стало справою сімейною, що газетна культура зберігається в сім’ї й передається молодшому поколінню. Читачі охоче купують газети, в яких є розділи для дітей і підлітків.

Опитування читачів у фокус-групах змогли створити образ ідеальної газети. По-перше, газета повинна бути повністю об’єктивною, давати декілька різних точок зору на проблему. По-друге, для читачів дуже важлива думка експерта, який досконально володіє темою, і менш важлива приватна думка журналіста, який занадто часто виявляється дилетантом у проблемі. По-третє, читачі віддають перевагу простій, ясній структурі газети, привабливим та інформативним ілюстраціям, гарному дизайну з використанням кольору. По-четверте, масова газета повинна бути доступною за ціною.

Директор з маркетингу й досліджень Всесвітньої газетної асоціації Тетяна Репкова впевнена, що газети в Україні, які виконали ці читацькі вимоги, здатні завоювати потужні позиції на ринку і привернути симпатії читачів на довгі роки. Сто газет, що видаються членами Української асоціації видавців періодичної преси, сприйняли результати дослідження читацької аудиторії як план своїх дій і прагнуть йому слідувати. Багато з них мають високий рейтинг читацької довіри. Саме цей рейтинг дає реальну незалежність — як фінансову, так і у визначенні політики видання. Ті видавці, які орієнтовані на задоволення запитів читачів і розглядають надходження від продажу газети і від реклами як головне джерело прибутків, здатні досягти реальної незалежності. Було б наївно стверджувати, що це просто — насамперед, через низьку купівельну спроможність населення. Але досвід членів Асоціації видавців переконує: газети не тільки виживають, але й розвиваються, видання реально самоокупні, а деякі досить прибуткові. Ставлення українського читача до читання газет переконує в тому, що в незалежної газетної галузі в Україні — чудові перспективи.

Якщо від газети відвертається читач, вона вмирає

Читацькій думці можна довіряти, як думці кращих експертів. Але як часто велика кількість газетних редакцій, готуючи свої матеріали, нехтує цією думкою.

Скільки журналістів переконані, що «читач дурний, аполітичний і його треба вчити». Проте життя доводить інше. Варто газеті почати зловживати читацькою довірою, віддаючи перевагу одній думці на шкоду іншим точкам зору, незручним редакції або засновнику газети, як читачі відвертаються від неї. Втрата читацької довіри, підрив репутації газети — це є найтяжчим ударом для редакції, а зовсім не вихід багатого спонсора. Декілька столичних газетних проектів стали жертвами виборчих кампаній своїх засновників-політиків і виходять зараз мінімальним тиражем. Їх купують не для того, щоб одержати об’єктивну інформацію, а щоб дізнатися думку конкретного олігарха.

Газети, створені як інструмент політичного впливу, ходять «по руках», перекуповуються новими хазяїнами. Деяким з них пощастило знайти видавця, який здатний перетворити газету з рупора однієї точки зору на повноцінний видавничий проект. Тенденція є такою, що такі видавці найчастіше приходять у столицю з регіонів, маючи за спиною досвід успішних і популярних у читачів газет. Українська асоціація видавців періодичної преси у своєму статуті затвердила положення про те, що її членами можуть бути тільки ті видавці, які розглядають свою справу як виробництво продукту для потреб читача. Ті, хто служить іншим цілям — обслуговуванню влади, політиків, олігархів — не можуть бути прийняті в Асоціацію. Ставитися до читача, як до рівного партнера в інформаційному процесі — це і є, на переконання незалежних видавців, справжня свобода слова. Сьогодні Асоціація видавців бореться за те, щоб це стало стандартом для всієї газетної галузі.

За державну газету читач платить двічі

Українські читачі справді двічі платять за багато газет — ті, що продовжують перебувати у власності центральної або місцевої влади. Найбільші державні й комунальні газети мають величезні дотації, щорічно виплачувані з бюджету, а також безліч пільг від держави. Наприклад, журналіст, який працює в державній газеті, одержує високу пенсію як державний чиновник. Його колега, який працює в незалежній газеті, одержує звичайну пенсію, хоча найчастіше він професійніший, більше працює, більше ризикує в зборі інформації, неугодної владі або іншим впливовим структурам. Таким чином, держава відкрито продемонструвала, що вона заохочує в місії журналіста — не служіння читачам, а обслуговування чиновників. У День журналіста з трибун традиційно звучать слова про «четверту владу» і про те, що «журналістика не професія, а стан душі». Стан душі державного журналіста вкладається в одну фразу в чиновницькому кабінеті: «Чого бажаєте?».

Сьогодні за журналістське «чого бажаєте?» держава платить часто великі гроші. Але з чиєї кишені? Зібравши податки, чиновники починають думати, що вільні розпоряджатися цими коштами на свій розсуд і у своїх інтересах, називаючи їх «інтересами держави». При цьому і чиновники, і народні обранці-депутати забувають, що податки — це гроші, зароблені працею простих платників податків. Є прецеденти, коли депутати обласних рад голосують проти виділення сотень тисяч гривень на утримання державних газет, але в більшості регіонів ради слухняно голосують за дотації газетам, навіть не роблячи спроб направити ці кошти на вирішення більш гострих потреб громадян.

Приходячи за місцевою газетою, до назви якої звик з радянських часів, читач платить за неї повторно. Вперше він оплатив її вартість зі своїх податків, вдруге — при купівлі. Така «подвійна бухгалтерія» дозволяє газетам утримувати копійчані ціни і боротися з незалежною пресою не змістом, а ціною. Державні газети мало залежать від рівня читацької довіри. Навіть якщо тираж таких газет падає до непристойних позначок, розмір дотацій з бюджету не зменшується.

Існування державних і комунальних газет є ганьбою для української демократії, що будується, і прямий обман читачів. У країнах з розвинутою демократією преса виконує функції контролера уряду, а в Україні досі необхідність громадського контролю викликає лють у чиновників. Видавці недержавних газет виступають за роздержавлення державної й комунальної преси. Вони пропонують у місцевих бюджетах майбутнього року знайти більш актуальне застосування коштам, запланованим для дотацій газетам. Пресу повинні утримувати читачі й рекламодавці.

Українська асоціація видавців періодичної преси з ініціативи своїх членів розробила проект Закону «Про роздержавлення друкованих ЗМІ в Україні». Закон уже переданий у Комітет з питань свободи слова й інформації Верховної Ради України. Багато журналістів, які працюють у державних і комунальних газетах і які приїжджали на круглий стіл Асоціації з обговорення Закону, підтримують роздержавлення. Їм набридло писати про те, що в районі, місті, області є тільки правильна думка — у голови адміністрації або мерії. Закону про роздержавлення потрібна потужна державна підтримка, тому що він розроблений в інтересах простих громадян і обмежує інтереси чиновників. Асоціація видавців просить читачів газет підтримати Закон своїм словом, тому що право на свободу слова — одне з головних прав, закріплених Конституцією України.

Навіщо видавцям своя Асоціація

Чому видавці незалежних газет об’єдналися, які цілі вони ставлять? Тому що читачам важко об’єднатися для захисту свого права на свободу слова. Тому що треба вживати заходів проти спроб цензури. Тому що в Україні не вистачає законів, які створять механізми дії демократичної української Конституції. Тому що необхідно розробити і затвердити стандарти преси — об’єктивність, публікація різноманітних точок зору, врахування інтересів читача. Тому що потрібно захищати інтереси видавців незалежних газет. Чим сильнішими стають незалежні видання, тим більше спроб їх взяти під контроль. Майже щодня Асоціація видавців одержує інформацію про різноманітні НП і намагається надати видавцям допомогу і підтримку.

Українська асоціація видавців періодичної преси щиро поздоровляє видавців, журналістів, усіх професіоналів преси з Днем журналіста. Можливо, у недалекому майбутньому з’явиться День незалежної преси.

Вище голову, читачі! Це і Ваше свято, тому що справжні журналісти, готуючи матеріал, завжди намагаються дивитися на події очима своїх читачів. Тим, хто працює для Вас, потрібна Ваша підтримка. І ця підтримка — найбільша сила в нашому суспільстві.

Наш земляк виграв суперприз фінансового лідера

Цього року в Україні відзначається особливий ювілей — 10 років у нашій країні діє міжнародна система швидкісних переказів грошей компанії Western Union — воістину легендарного лідера світу фінансів. До неї входить понад 159 000 пунктів у 195 країнах. Послуги цієї глобальної мережі доступні більш ніж 80 відсоткам сучасного населення земної кулі. Лише кілька хвилин потрібно для того, щоб переправити і вручити гроші адресату в будь-якому куточку світу, де діють згадані пункти.

Цього року в Україні відзначається особливий ювілей — 10 років у нашій країні діє міжнародна система швидкісних переказів грошей компанії Western Union — воістину легендарного лідера світу фінансів. До неї входить понад 159 000 пунктів у 195 країнах. Послуги цієї глобальної мережі доступні більш ніж 80 відсоткам сучасного населення земної кулі. Лише кілька хвилин потрібно для того, щоб переправити і вручити гроші адресату в будь-якому куточку світу, де діють згадані пункти. А надійність системи красномовно характеризує той факт, що за більш як 130-літню практику переказування коштів, здійснюваних компанією Western Union, тут не зареєстровано жодного випадку втрати грошей клієнта. Переправлення коштів через гігантські відстані завжди здійснюється швидко, надійно і просто, мовби передаючи їх із рук у руки. При цьому доброзичливість і кваліфікованість персоналу цієї мережі стали своєрідним еталоном у сфері фінансових послуг. Не випадково і в усьому світі, і в нашій країні Western Union користується підвищеною довірою і повагою. Насамперед — у тих, хто своєю працею заробляє гроші за кордоном, а потім відправляє додому рідним і близьким. Не випадково Western Union ось уже тривалий час залишається для багатьох вихідців з України, котрі постійно живуть за кордоном, найпопулярнішим каналом переказування грошей на історичну Батьківщину. А в останні роки унікальні переваги цієї системи належно оцінили й ті наші співвітчизники, що масово виїздять до інших країн на тимчасову роботу.

До України Western Union запросила Українська фінансова група, очолювана відомим підприємцем Валерієм Бабичем. У 1993 році УФГ відкрила в Києві перший у нашій країні пункт цієї американської компанії, а потім розгорнула мережу аналогічних структур у всіх регіонах, запропонувавши співвітчизникам у повному обсязі відомі стандарти найшвидшої, найнадійнішої й найкомфортнішої системи переказів грошей сучасного світу. Першою серед українських ділових агентів Western Union Українська фінансова група була відзначена й призами за найбільш якісне обслуговування клієнтів.

Нині УФГ та 35 її банків-партнерів забезпечують понад третину всіх переказів, здійснюваних через систему Western Union у нашій країні. При цьому компанія першою зробила доступними такі послуги мешканцям усіх без винятку районів України.

10-річчю плідної співпраці й було присвячено акцію, яку з 1 по 30 квітня цього року провели УФГ та її банки-партнери в обслуговуваних ними пунктах Western Union. До речі, цей захід доволі красномовно характеризує і в цілому турботливе ставлення до клієнтів у даній системі. Адже учасником акції міг стати кожен, хто отримував чи відправляв тут кошти в зазначений термін. При цьому йому адресувалися не лише унікальні стандарти обслуговування Western Union, а ще й безкоштовний сувенір у безпрограшній лотореї. І плюс до них — те, що завжди з підвищеною цікавістю й задоволенням сприймається нашими співвітчизниками — участь у розіграші суперпризів.

Цього разу розігрувалося 5 телевізорів і 5 музичних центрів. І нам приємно повідомити, що серед тих, кому пощастило стати власником суперпризу — наша землячка Наталія Колтун. Музичний центр їй вручила директор Першої філії АТ «Українська фінансова група» в м. Рівне Лідія Кобзєва.

А попереду — вже наступні акції, інші цікаві заходи, адресовані клієнтам Western Union. Побажаємо, щоб серед їх переможців, а отже, й власників суперпризів, знову виявилися наші земляки. Можливо, це будете саме Ви?

Про новини системи Western Union, як і про будь-які питання, пов’язані з грошовими переказами в цій системі, можна довідатися за довідковим телефоном 8-800-500-1000 (в Україні — всі дзвінки безкоштовно), а також за телефоном 26-36-33 Першої філії АТ «Українська фінансова група» в м.Рівне.

Змова?

Кіоски, які ще з радянських часів залишилися на вулицях Рівного, для міського голови Віктора Чайки завжди були, за його ж висловом, «більмом на оці». Про це він не раз повторював під час сесій і наполягав, щоб їх якомога швидше демонтували, мовляв, псують архітектурний ансамбль міста. Нелюбов до малих об’єктів архітектури поступово охопила ледь не ввесь депутатський корпус.

Кіоски, які ще з радянських часів залишилися на вулицях Рівного, для міського голови Віктора Чайки завжди були, за його ж висловом, «більмом на оці». Про це він не раз повторював під час сесій і наполягав, щоб їх якомога швидше демонтували, мовляв, псують архітектурний ансамбль міста. Нелюбов до малих об’єктів архітектури поступово охопила ледь не ввесь депутатський корпус. Варто якому-небудь підприємцю звернутися з проханням продовжити термін оренди місця під кіоск, як тут же виникають запитання, а що він там продає, а чи товар не контрабандний, чи платить податки. Власникам кіосків, як правило, обмежують термін оренди, дозволяють працювати лише рік, а потім їм знову доводиться писати заяви, просити, чекати. Але, як з’ясувалося, ця процедура стосується не всіх підприємців. Скажімо, власнику тютюнових кіосків вдалося отримати дозвіл на їх встановлення у місті, спершу 17-ти, а у на черговій сесії у середу — ще 16-ти. Натомість фірмі «Марк», мережа кіосків якої спеціалізується на торгівлі друкованою продукцією, в продовженні терміну оренди було відмовлено. Причому, за обставин, які не можуть не викликати підозр в упередженому ставленні до його власника з боку частини депутатського корпусу.

Претензій до зовнішнього вигляду кіосків не могло бути — гарні, сучасні конструкції, звинувачення у несплаті податків теж можна відкинути — платежі до бюджету надходять регулярно. І все ж, ще напередодні, під час розгляду цього питання на засіданні комісії із земельних питань, яку очолює О.Хмилецький, думки розділились: з семи членів комісії двоє були проти продовження оренди. Про це й доповів під час сесії О.Хмилецький.

У таких випадках депутати вже під час сесії намагаються з’ясувати причини, обговорити. Але цього разу народні обранці були малослівними, тож міський голова поставив питання на голосування. Підтримали прохання підприємця міський голова Віктор Чайка та члени фракції «Наша Україна», решта депутатів, які входять до фракції «Наше місто», взагалі не голосували. На прохання депутата Юрія Торгуна пояснити, чому вони не беруть участі в голосуванні, ніхто з фракції «Наше місто» свою позицію коментувати не став. «Нашоукраїнці» намагалися переконати своїх колег, що безглуздо не надавати дозволу на торгівлю друкованою продукцією і наполягали, щоб це питання поставили на переголосування, але депутати з «Нашого міста» натомість запропонували зробити перерву. Здебільшого перерву використовують для переговорів, але цього разу депутати надали перевагу чаю та каві. Після перерви Олег Шрам, який є членом фракції «Наше місто», намагався пояснити позицію своїх колег. За його ж словами, вони хочуть з’ясувати, хто взагалі надав дозвіл на встановлення цих кіосків, мовляв, підприємці самовільно будують, що їм заманеться, і думають, що рада все одно узаконить їхні самобуди. Тож пора, нарешті, поставити їх на місце. Але чому обрали саме газетні кіоски, коли, за інформацією тих же депутатів, в місті налічується майже 140 об’єктів, які споруджувалися без дозволу Рівнеради? Спроба ще раз переголосувати це питання успіхом не увінчалася. Депутати з «Нашого міста», подаючи один одному знаки, голосування знову проігнорували.

Редакція «РВ» намагалась з’ясувати в чому причини такого бойкоту. Чи не в тому, що власником мережі кіосків «ОГО-прес» є Віктор Данилов, депутат з фракції «Наша Україна» обласної ради? Сам Віктор Данилов розцінює цей конфлікт, як політичний тиск, який обертається ігноруванням з боку депутатів інтересами мешканців міста, яких обмежують в доступі до інформації. Адже «ОГО-прес» розповсюджує не лише власну газету, публікації в якій, на думку п.Данилова, й могли не сподобатись деяким депутатам. В кіосках продаються й видання конкурентів, і та ж газета міської ради.

Тим часом голова депутатської комісії із земельних питань Олексій Хмилецький пояснює цю ситуацію так:

— Те, що депутати не проголосували за продовження оренди землі під вже діючі кіоски та надання земельних ділянок під нововстановлені кіоски фірмі «Марк», жодною мірою не є політичною розправою чи намаганням поквитатися з фракцією «Наша Україна». Просто питання, винесене на розгляд депутатів, виявилось не повною мірою підготовленим і вивченим. Хоч напередодні воно і розглядалося на засіданні нашої комісії і було більшістю схвалене, під час сесії у депутатів виникли запитання, відповідей на які одразу ж не знайшлося. Тому, питання щодо землі під кіоски фірми «Марк» буде довивчене, і найближчим часом повторно винесене на розгляд сесії.

Погоджується з головою комісії і депутат Рівнеради Євген Кучерук:

— З цим питанням виникла якась незрозуміла ситуація, ніхто нічого толком так і не зрозумів. Я сам спершу намірився голосувати за нього, а потім утримався. Було також зрозуміло, що вагаються й члени комісії, які вивчали питання напередодні, що й між ними немає одностайності. Оскільки пішла мова про те, що начебто ті кіоски вже торгують друкованою продукцією 7-8 місяців, але досі не сплачують податки, розташовані без дозволу тощо. А тепер, начебто фірма «Марк» хоче легалізувати їхню діяльність заднім числом. Так це чи ні я не знаю, натомість можу стверджувати лише одне, на розгляд сесії винесли недовивчене належним чином питання. Щодо закидів депутатам у якомусь політичному підтексті — це взагалі несерйозно. Для прикладу, особисто я, а так само і багато інших депутатів, навіть не знали, що за фірмою «Марк» стоїть депутат Віктор Данилов з фракції «Наша Україна».

Джентльмени аліментів не приховують

Чоловік залишив мені та дітям будинок, пішов жити до іншої. Хоча й працює приватним підприємцем, має чималі доходи, аліментів на неповнолітніх синів не сплачував, казав, що заплатив на десять літ наперед, залишивши нам помешкання. Після суду став платити аліменти, але такі мізерні, що й назвати соромно, бо офіційно в нього зарплатня — така ж. Скажіть, як покарати хитруна, примусити давати гроші синам, яких покинув?

Чоловік залишив мені та дітям будинок, пішов жити до іншої. Хоча й працює приватним підприємцем, має чималі доходи, аліментів на неповнолітніх синів не сплачував, казав, що заплатив на десять літ наперед, залишивши нам помешкання. Після суду став платити аліменти, але такі мізерні, що й назвати соромно, бо офіційно в нього зарплатня — така ж. Скажіть, як покарати хитруна, примусити давати гроші синам, яких покинув?

Валентина Д., Радивилівський район.


Прокоментувати листа ми попросили адвоката Олександра БРАЖНІКОВА:

— Матеріальне утримання дітей є одним із обов’язків батьків, покладених на них законом. При їх ухиленні від цього обов’язку кошти на утримання дітей (аліменти) стягуються в судовому порядку. Закон визначає, що облікові при відрахуванні аліментів підлягають усі види заробітку (доходу), однак саме встановлення розміру цих доходів і є найскладнішим у питанні стягнення аліментів. Нерідко особи, зобов’язані до сплати аліментів, ведуть себе далеко не по-джентльменськи і штучно створюють умови, за яких визначити їх справжній дохід непросто. Винахідливості в цьому горе-татусям аж ніяк не бракує: тут можна зустрітися і з неофіційним працевлаштуванням, і з нарахуванням частини зарплати платника аліментів на інших працівників-колег, і з отриманням зарплати «в конверті» поза обліковими документами, й з іншими «маленькими хитрощами» великих комбінаторів від сімейного цеху. А в деяких випадках і вигадувати нічого не потрібно. Візьмемо хоча б запровадження єдиного податку при здійсненні підприємницької діяльності. Хто і який тут має дохід — невідомо.

От і пані Валентині залишається порадити: або повідомити «куди слід» по телефону довір’я про справжні успіхи у бізнесі колишнього чоловіка, або скористатися можливостями, які надає ст. 85 Кодексу про шлюб і сім’ю, а саме: коли один з батьків, який зобов’язаний сплачувати аліменти, має нерегулярний, мінливий заробіток (дохід) або коли частину заробітку (доходу) він одержує в натурі, а також в інших випадках, коли стягнення аліментів у частковому відношенні до заробітку (доходу) неможливе або утруднене, аліменти на прохання особи, яка їх вимагає, можуть бути визначені в твердій грошовій сумі, що має сплачуватися щомісяця. Для цього потрібно звернутися до суду.

Що стосується залишення житла в рахунок майбутніх аліментів, то закон можливості такого «взаєморозрахунку» не передбачає і навіть при наявності «щедрого подарунку» від сплати аліментів не звільняє.

Про подробиці, пов’язані зі стягненням аліментів та заборгованості по них, розмір цих стягнень та його зміни, деякі деталі аліментних зобов’язань у зв’язку з виїздом їх платника за кордон на постійне проживання — у наступному номері «РВ».

Гроза спалила холодильники, телевізори та дахи

15 травня увечері гроза, яка пронеслась Березнівським районом, накоїла чимало лиха у селі Поляни. Зірвались два високовольтних електропроводи напругою 10 тисяч вольт і впали на лінію електропередач, яка вела до будинків. Внаслідок перенапруги одразу запалали дахи двох будинків та хлівів.

15 травня увечері гроза, яка пронеслась Березнівським районом, накоїла чимало лиха у селі Поляни. Зірвались два високовольтних електропроводи напругою 10 тисяч вольт і впали на лінію електропередач, яка вела до будинків. Внаслідок перенапруги одразу запалали дахи двох будинків та хлівів.

— Майже дві години пожежники ППЧ-11 та СВК «Хлібороб» гасили вогонь, на щастя, людських жертв у селі не було, — розповів Роман Герасимчук, керівник відділу з питань надзвичайних ситуацій Березнівської райдержадміністрації. — Внаслідок перенапруги згоріло понад 80 лічильників на трьох вулицях села, чимало холодильників і телевізорів.

— А чому не спрацювало автоматичне вимкнення електролінії?

— Проектом такого не передбачено. Голова сільради зателефонував у район, і тоді диспетчер вимкнув струм, — відповів п.Герасимчук.

— Причиною цієї пригоди були природні форс-мажорні обставини, тобто — стихійне лихо. Ми зараз замінюємо людям електролічильники в оселях, збитки потерпілим, майно яких було застраховане, компенсує страхова компанія «Оранта», — повідомив «РВ» координатор зі зв’язків із громадськістю ВАТ «Ей-І-Ес Рівнеенерго» Андрій Пермяков.

Прокурор Березнівського району Микола Томілович сказав, що перевірка всіх обставин пригоди у Полянах ще триває.

Викрадач авто переконаний у своїй безкарності

Майор відділу ДАІ області Володимир Мусевич їхав вулицею Приходька, мав повертати на вулицю Чорновола.

Раптово прямісінько назустріч його легковику вилетів мікроавтобус. Міліціонер спробував уникнути удару, для цього довелося різко змінити напрямок руху, пролетів через бордюр, вискочив на тротуар.

Майор відділу ДАІ області Володимир Мусевич їхав вулицею Приходька, мав повертати на вулицю Чорновола.

Раптово прямісінько назустріч його легковику вилетів мікроавтобус. Міліціонер спробував уникнути удару, для цього довелося різко змінити напрямок руху, пролетів через бордюр, вискочив на тротуар.

— Я подумав. що за кермом мікроавтобуса або якийсь нахаба, або п’яний водій, — зізнається згодом пан майор, оскільки він спершу не мав змоги роздивитись номери мікроавтобуса. А коли це вдалося зробити — не повірив своїм очам: його «підрізав» той, кого шукали міліціонери — викрадач мікроавтобуса.

Мусевич вирішив зупинити викрадача, проте той на вимогу про зупинку лише натиснув на газ. Втікав, створюючи на вулицях аварійні ситуації. Шалена погоня відбувалась вулицями Курчатова, Галицького, а закінчилась на Дарвіна. Викрадач не врахував стану вулиць міста, отож диски на двох передніх колесах попсувались, камери спустились. Він вискочив із салону, пробіг через спортмайданчик ЗОШ №18. Майор проявив спринтерські здібності, наздогнав втікача неподалік автотранспортного технікуму, збив з ніг. Затримати міліціонеру втікача допомогли рівняни. Ним виявився Олег С. Першою реакцією на невдачу у втікача була спроба відкупитись від міліціонера.

— Майоре, давай все вирішимо по-людськи, відпусти, я добре заплачу.

— Торг здєсь нєумєстєн, — відпарирував, як кіношний герой, майор Мусевич.

У замках запалювання мікроавтобуса слідчо-оперативна група виявила «відмичку».

— За фактом незаконного заволодіння транспортним засобом ми порушили кримінальну справу, — повідомив кореспонденту «РВ» начальник Рівенського міського відділу міліції полковник Василь Басовець.

Олег, до речі, неодноразово потрапляв у поле зору працівників міліції. Побував якось на лаві підсудних за скоєння крадіжок, був за це покараний. Зараз у суді перебуває ще й справа про незаконне заволодіння ним транспортними засобами, яка ще не розглянута.

— Тепер обидві кримінальні справи розглядатимуться у сукупності, — сказав Михайло Гаврильчик, який керує обласним відділом карного розшуку.

— А чи правда, що підозрюваний викрадав авто не для продажу на базарі, а щоб вимагати кошти за повернення із його власників?

— Такою інформацією ми не володіємо, — відповів Михайло Гаврильчик. — Проте дивує, що Олег переконаний у своїй безкарності, суду він очікуватиме під вартою.

Комунальне підприємство «з душком»

Міська влада Рівного, схоже, недалека від того, щоб узяти в комунальну власність обласне бюро судово-медичної експертизи (СМЕ), в народі — просто морг, що на вулиці Матросова. І все тому, що нестерпний трупний сморід, який щороку з настанням літа поширюється навколо закладу, цього разу досяг і чутливих органів міського голови Віктора Чайки. Якщо не в прямому, то в переносному значенні. Можливо, тільки таке рішення дозволило б, нарешті, якщо не позбутися неприємного «аромату», то хоча б розірвати замкнене коло бюрократичних тупиків.

Незважаючи на той факт, що за своїм прямим призначенням — проведенням експертиз — СМЕ підпорядковується головному судмедексперту Міністерства охорони здоров’я, а господарську діяльність здійснює за рахунок обласного управління охорони здоров’я, Віктор Чайка власноруч взявся за вирішення проблем бюро. Він пообіцяв посприяти з пошуком коштів на придбання нової холодильної камери і на ремонт приміщення моргу. Та найголовніше, завдяки участі міського голови дев’ять покійників, які лежали в морзі ще з березня і сморід від яких з кожним днем все сильніше дошкуляв добропорядним рівнянам, нарешті зазнали спочинку на кладовищі. Але й на цьому Віктор Чайка не зупинився, а, з властивою йому енергійністю, спробував вирішити цю проблему раз і назавжди. Була проведена нарада за участю всіх потенційних винуватців трупного смороду, керівників рівенської міліції й прокуратури, санепідемстанції, моргу, спецкомбінату комунально-побутового обслуговування населення. Вимагалося від них одне: визначитися, хто, що і як має виконувати, щоб покійники, яких нікому хоронити, перебували у морзі не довше десяти днів. І хоч учасники наради на цьому і зійшлися, сумнівно, що відтепер все буде саме так. Сумнівно, що й надалі трупи неопізнаних волоцюг та одиноких рівнян не розкладатимуться місяцями у морзі та не вкриватимуться суцільним шаром хробаків. Насторожує той факт, що винуватців вищенаведеного зволікання захоронення бездомних так і не знайшлося. Як завше, кожен із причетних, в тій чи іншій мірі, до спровадження трупів у могилу доводить, що не з його вини вони місяцями гниють у центрі Рівного.

Якби людина знала, скільки формальностей очікує на її усопше тіло з боку всюдисущих відповідальних осіб, то воліла би не вмирати. Щоб хоча б клопоту своєю смертю не додавати зайнятим і поважним персонам. Проте людина не вічна, а якщо вона ще й одинока чи забута усіма родичами, то знайти вічний спокій у землі без попереднього часткового розкладання, виходить, їй не судилося.

Так, міська влада стверджує, що вона… справно перераховує гроші на захоронення бездомних і одиноких рівнян спецкомбінату комунально-побутового обслуговування населення. Спецкомбінат запевняє, що із захороненням не зволікає, але може забирати трупи з моргу лише тоді, коли їх там… документально оформлять. Вправно відбиває від себе претензії й начальник бюро судмедекспертизи Едуард Шараєв. Він визнає, що документальне оформлення трупів насправді інколи займає чимало часу, але лише через… правоохоронців. Оскільки, за новими вимогами, СМЕ може відправити трупи на захоронення лише після дозволу міліції, коли йдеться про трупи одиноких рівнян або тих, від поховання яких відмовилися рідні та близькі, й прокуратури — коли трупи неопізнані. І нарешті, коло взаємних звинувачень остаточно завершує прокурор Рівного Віталій Войтюк:

— Наш дозвіл на захоронення аж ніяк не займає багато часу і є дрібною формальністю. Йдеться не про те, що ми дозволяємо чи не дозволяємо захоронення як саме по собі, — переконує пан Віталій. — Підпис прокуратури на супровідних документах покійника необхідний лише для того, щоб слугувати підставою на списання коштів, які будуть затрачені на його поховання.

Жаль, покійники — контингент специфічний. Нікому за них слово перед владою або ж перед депутатами замовити. Тим більше, коли небіжчики неідентифіковані — так би мовити, без паспорта. Ось так і вештається їх незаспокоєна душа між тим і цим світом, спостерігаючи за злощасними пригодами свого тлінного тіла, яке розповсюджує смертний сморід навколо. А може, знайшовся б якийсь добродій у Рівнераді та зініціював проект рішення «Про передачу моргу в комунальну власність міста з підпорядкування обласної територіальної громади»? Прийняли б натхненно таку постанову, призначили б відповідального в місті по трупах (щоб у разі чого питати було з кого) і, на одному диханні, назвали б новоутворене комунальне підприємство «з душком» якось звучно і красиво. «Рівнеморг», наприклад. А що? Після перейменувань міськради — у Рівнераду, а облводоканалу— у Рівневоду, цілком послідовний крок.

Лєвальот помер у колонії від туберкульозу?

Рівнянин Віктор Корнієнко, відомий за прізвиськом Лєвальот, був засуджений у січні 1999 року за вимагання, яке йому інкримінувала Служба безпеки. Суддя Станіслав Ковалевич позбавив його волі на 8 років, до того ж — з конфіскацією майна. Початком відбування покарання суд визнав дату затримання Лєвальота — 5 лютого 1997 року.

Рівнянин Віктор Корнієнко, відомий за прізвиськом Лєвальот, був засуджений у січні 1999 року за вимагання, яке йому інкримінувала Служба безпеки. Суддя Станіслав Ковалевич позбавив його волі на 8 років, до того ж — з конфіскацією майна. Початком відбування покарання суд визнав дату затримання Лєвальота — 5 лютого 1997 року. Підсудний опісля вироку брутально облаяв суддю і міг за це отримати ще 2 роки позбавлення волі, проте цього не сталось. Лєвальот вважав себе невинним, справу — «сфабрикованою на спеціальне замовлення». Відбувати покарання Корнієнка відправили у Полицьку колонію посиленого режиму, що у Володимирецькому районі нашої області. Доля з ним обійшлася жорстоко: зненацька померла дружина, потім — захворів син, доньку покарали за вживання наркотиків. З Полиць Корнієнка відправили у Городищенську колонію особливого режиму, що поблизу Рівного.

— Корнієнка перевели у Городище, де він понад рік відбуває покарання у тюрмі, згідно зі статтею 47 Виправно-трудового кодексу України, яка передбачає таке покарання за злісне порушення режиму, — повідомив перший заступник начальника управління державного департаменту України з виконання покарань у Рівенській області Юрій Омельчук.

— Днями від читачів «РВ» ми отримали повідомлення про те, що Віктор Корнієнко помер у колонії. Люди навіть називають причину смерті — туберкульоз. Що ж трапилось насправді із засудженим?

— Підстав для занепокоєння не має. Віктор Корнієнко — живий, здоровий та працездатний чоловік, лікування не потребує. А вийде на волю з колонії у лютому 2005 року, — відповів Юрій Омельчук.

tag:Лєвальот

Бомби — під воду

Близько півсотні бомб і снарядів виявили сапери 13-го армійського корпусу за час тижневого розмінування території колишнього військового полігона «Буща», що в Дубенському районі. Значна кількість і різноманітність боєприпасів, які не один рік таїлися майже на поверхні землі, військових вразили. Вони явно не сподівалися на таку спадщину колишнього 25-го авіаполігона, розформованого з десять років тому.

Близько півсотні бомб і снарядів виявили сапери 13-го армійського корпусу за час тижневого розмінування території колишнього військового полігона «Буща», що в Дубенському районі. Значна кількість і різноманітність боєприпасів, які не один рік таїлися майже на поверхні землі, військових вразили. Вони явно не сподівалися на таку спадщину колишнього 25-го авіаполігона, розформованого з десять років тому. Адже залишаючи територію, де авіація вправлялася у бомбометанні, військові мали б хоча поверхнево зачистити її від боєприпасів. Мали б, але не зробили, і цей факт не становив таємниці. Скажімо, для мешканців навколишніх сіл, які, розтягнувши по цеглині колишні казарми і підсобні приміщення військових, взялися й за боєприпаси. Селяни повадилися викопувати бомби та снаряди, щоб здати їх у приймальні пункти металобрухту. Досить швидко такий промисел став масовим, оскільки виявився для багатьох селян основним заробітком. І непоганим, якщо врахувати, що чи не щодня здавали вони знайдені у землі боєприпаси тоннами, за ціною близько 20 коп. за кілограм. Щоправда, при цьому не обходилося без жертв — час від часу доморощені сапери калічились, а то й гинули на знайденому. Так, останній потужній вибух, що спричинив трагедію, пролунав на полігоні наприкінці минулорічного серпня. Тоді на 50-кілограмовій авіаційній бомбі підірвався 15-річний підліток з села Плоска. Прикро, але схоже, що саме трагічної загибелі школяра бракувало, щоб на небезпеку колишнього полігона «Буща» нарешті зважили. І керівництво району, і дубенські правоохоронці (які, до речі, не один рік завдяки полігону мали вагомі показники з вилучення у населення боєприпасів), і військові.

— Питання щодо полігона зрушилося з місця насправді після загибелі підлітка, — підтвердив заступник голови Дубенської районної ради Тарас Щур. — Військові нарешті визнали, що полігон хоч і має статус «колишнього», але продовжує перебувати у віданні Міноборони, та пообіцяли якнайшвидше ще раз грунтовно зачистити його територію від вибухонебезпечних предметів. І ось військові нарешті свою обіцянку виконали. Щоправда, виникла інша проблема. Яким би це не видавалось дивним, але розмінування полігона викликало невдоволення у мешканців навколишніх сіл. Річ у тім, що на розораній саперами землі вже неможливо ні випасати худобу, ні заготовляти сіно, ні… знову ж таки збирати боєприпаси на металобрухт.

Не знати як швидко на розораному полігоні, на радість селянам, виросте трава, але заробляти на бомбах і снарядах вони зможуть ще довго. Річ у тім, що військові спромоглися лише на поверхневу зачистку полігона. Для повної рекультивації понад 700 гектарів його території, просіювання землі на глибину до 4-5 метрів у них не виявилося ні коштів, ні необхідної техніки. Відтак, як єдиний вихід із ситуації військові вбачають у тому, щоб територію полігона затопити.